Моксифлоксацин

Moxifloxacinum

Аналоги (дженерики, синоніми)

Діюча речовина

Фармакологічна група

З тієї ж фармакологічної групи

Рецепт

Фармакологічні властивості

Протимікробні засоби для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів.

Фармакодинаміка

Моксифлоксацин демонструє ефективність in vitro проти широкого спектра грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Його бактерицидна дія зумовлена інгібуванням двох типів ІІ топоізомераз — ДНК-гірази та топоізомерази IV, які є критичними для реплікації, транскрипції та відновлення ДНК бактерій.

Додаткову активність препарату забезпечує наявність С8-метокси залишку, що також знижує ризик виникнення резистентних мутантів серед грампозитивних бактерій. А дициклоаміновий залишок у положенні С-7 запобігає активному виведенню препарату з клітин бактеріями, які мають гени norA або pmrA.

Фармакодинаміка моксифлоксацину свідчить про його концентраційно-залежну бактерицидну активність. Мінімальні бактерицидні концентрації зазвичай збігаються з мінімальними інгібуючими концентраціями.

Вплив на кишкову флору
Після перорального прийому моксифлоксацину у добровольців відзначалося зменшення кількості E. coli, Bacillus spp., Enterococcus, Klebsiella spp., а також анаеробів — Bacteroides vulgatus, Bifidobacterium spp., Eubacterium та Peptostreptococcus. Водночас кількість Bacteroides fragilis зростала. Усі ці зміни нормалізувалися протягом двох тижнів.

Механізм резистентності
На ефективність моксифлоксацину не впливають механізми резистентності, які діють проти пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів і тетрациклінів. Однак на чутливість можуть впливати порушення проникності клітинної стінки (наприклад, у Pseudomonas aeruginosa) або активний відтік препарату з клітини.
Резистентність до моксифлоксацину формується поступово внаслідок мутацій у ДНК-гіразі та топоізомеразі IV. Препарат слабо піддається активному виведенню з грампозитивних бактерій.

Існує перехресна резистентність між моксифлоксацином та іншими фторхінолонами, проте через подвійне інгібування топоізомераз ІІ та IV моксифлоксацин може залишатися ефективним навіть проти бактерій, резистентних до інших хінолонів.

Мікробіологічна чутливість
Рівень набутої резистентності може варіювати залежно від регіону й змінюватися з часом, тому при лікуванні тяжких інфекцій важливо враховувати локальні дані. За потреби доцільно проконсультуватися з фахівцем з антимікробної резистентності.

До чутливих до моксифлоксацину мікроорганізмів належать:
Грампозитивні аероби:
Gardnerella vaginalis, Staphylococcus aureus (чутливий до метициліну), Streptococcus agalactiae, Streptococcus milleri group, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus viridans група.
Грамнегативні аероби:
Acinetobacter baumanii, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Legionella pneumophila, Moraxella catarrhalis.
Анаероби:
Fusobacterium spp., Prevotella spp.
Інші:
Chlamydophila pneumoniae, Chlamydia trachomatis, Coxiella burnetii, Mycoplasma genitalium, Mycoplasma hominis, Mycoplasma pneumoniae.
До видів із можливою набутою резистентністю належать:
Грампозитивні аероби:
Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium, Staphylococcus aureus (резистентний до метициліну).
Грамнегативні аероби:
Enterobacter cloacae, Escherichia coli, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella oxytoca, Neisseria gonorrhoeae, Proteus mirabilis.
Анаероби:
Bacteroides fragilis, Peptostreptococcus spp.
Резистентні види:
Pseudomonas aeruginosa.
Доклінічні дані з безпеки
У щурів і мавп моксифлоксацин спричиняв незначне зниження кількості еритроцитів і тромбоцитів. Як і інші хінолони, він може викликати гепатотоксичність і нейротоксичність при високих дозах. Генотоксичність виявлена тільки in vitro при взаємодії з бактеріальною гіразою і при високих концентраціях — з топоізомеразою ІІ. Однак in vivo генотоксичний ефект не був підтверджений, і канцерогенний потенціал не виявлений.

Моксифлоксацин не проявляє фототоксичних або фотогенотоксичних властивостей, що підтверджено у спеціальних дослідженнях. У високих концентраціях він інгібує калієві канали в серцевому м’язі, що може подовжити інтервал QT. У собак подовження QT спостерігалося лише при високих дозах, які значно перевищували терапевтичні.
Препарат може ушкоджувати хрящі великих суглобів у молодих тварин, проте ці ефекти виникали лише при дозах, у кілька разів вищих за рекомендовані для людини.

Тести на токсичність для зору не виявили ризику при звичайних дозах. Лише при дуже високих дозах у собак спостерігалися зміни електроретинограми та випадки атрофії сітківки.

Дослідження на щурах і мавпах засвідчили, що моксифлоксацин проникає через плаценту, але не виявляє тератогенної дії і не впливає на фертильність.

Фармакокінетика

Всмоктування та біодоступність
Після перорального прийому моксифлоксацин швидко та майже повністю всмоктується. Абсолютна біодоступність препарату становить близько 91 %. У діапазоні доз від 50 до 800 мг (при одноразовому прийомі) та при щоденному застосуванні дози 600 мг протягом 10 діб фармакокінетика моксифлоксацину залишається лінійною.
Після прийому 400 мг препарату максимальна концентрація в крові (Cmax) досягається протягом 0,5–4 годин і становить 3,1 мг/л. У рівноважному стані (при щоденному прийомі 400 мг) максимальна та мінімальна концентрації в плазмі становлять відповідно 3,2 мг/л і 0,6 мг/л. Загальна експозиція у цьому стані на 30 % перевищує експозицію після першої дози.

Розподіл
Моксифлоксацин швидко розподіляється в позасудинному просторі. Після прийому 400 мг площа під кривою "концентрація-час" (AUC) становить 35 мкг/л, а об’єм розподілу у рівноважному стані – 2 л/кг. Зв’язування з білками плазми, згідно з дослідженнями in vitro та ex vivo, становить приблизно 40–42 % і не залежить від концентрації препарату.

Максимальні концентрації моксифлоксацину після прийому дози 400 мг спостерігалися в різних тканинах: у слині — 3,6 мг/л, у вмісті пухиря — 1,61 мг/л, у слизовій оболонці бронхів — 5,4 мг/кг, в альвеолярних макрофагах — 56,7 мг/кг, у рідині епітеліального шару — 20,7 мг/л, у гайморовій пазусі — 7,5 мг/кг, у етмоїдальних пазухах — 8,2 мг/кг, у назальних поліпах — 9,1 мг/кг, в інтерстиціальній рідині — 1,02 мг/л, у жіночих статевих органах (після внутрішньовенного введення) — 10,24 мг/кг.

Метаболізм
Моксифлоксацин метаболізується переважно шляхом реакцій II фази. Він виводиться нирками, а також через фекалії та жовч у незміненому вигляді та у формі неактивних метаболітів – сульфосполук (М1) і глюкуронідів (М2). Обидва метаболіти не мають мікробіологічної активності. Дослідження не виявили участі ферментів системи цитохрому Р450 у метаболізмі моксифлоксацину, тому взаємодії з іншими препаратами, які метаболізуються цими ферментами, не очікується. Ознак окисного метаболізму не спостерігалося.

Виведення з організму
Період напіввиведення моксифлоксацину становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після прийому дози 400 мг становить 179–246 мл/хв. Нирковий кліренс — близько 24–53 мл/хв, що свідчить про часткову реабсорбцію препарату у ниркових канальцях.

Після прийому 400 мг препарату приблизно 19 % дози виводиться із сечею в незміненому вигляді, близько 2,5 % — у вигляді метаболіту М1 та 14 % — у вигляді М2. З калом виводиться близько 25 % у незміненому вигляді та приблизно 36 % — у вигляді М1. Метаболіт М2 у калі не виявлений. Загальне виведення препарату становить близько 96 %. Одночасне застосування ранітидину або пробенециду не впливає на нирковий кліренс моксифлоксацину.

Особливості у різних груп пацієнтів
У здорових людей літнього віку та осіб із низькою масою тіла (особливо у жінок) спостерігались вищі концентрації препарату в плазмі крові.

У пацієнтів із нирковою недостатністю (включаючи осіб із кліренсом креатиніну > 20 мл/хв/1,73 м²) істотних змін у фармакокінетиці моксифлоксацину не виявлено. Однак при зниженні функції нирок концентрація метаболіту М2 може зростати до 2,5 разів (при кліренсі < 30 мл/хв/1,73 м²).

У пацієнтів із печінковою недостатністю (класи А–С за Чайлдом–П’ю) дія самого препарату була подібною до такої у здорових людей, але концентрації метаболіту М1 у плазмі були вищими. Проте клінічний досвід застосування моксифлоксацину у таких пацієнтів обмежений.

Спосіб застосування

Показання

Лікування нижченаведених бактеріальних інфекцій, спричинених чутливими до моксифлоксацину мікроорганізмами (див. розділи «Фармакологічні властивості», «Особливості застосування» та «Побічні реакції»), у пацієнтів віком від 18 років.

За наступними показаннями моксифлоксацин слід застосовувати лише тоді, коли вважається недоцільним застосування інших антибактеріальних засобів, які зазвичай рекомендуються для лікування таких інфекцій:

• Гострий бактеріальний синусит.
• Загострення хронічного обструктивного захворювання легень, включаючи бронхіт.

• Негоспітальна пневмонія, за винятком негоспітальної пневмонії з тяжким перебігом.
• Запальні захворювання органів малого таза помірного та середнього ступеня (включаючи інфекційне ураження верхнього відділу статевої системи у жінок, у тому числі сальпінгіт та ендометрит), не асоційованих з тубооваріальним абсцесом чи абсцесами органів малого таза. Лікарський засіб не рекомендується для застосування як монотерапія при запальних захворюваннях органів малого таза помірного та середнього ступеня тяжкості, але може застосовуватися (за винятком моксифлоксацинрезистентних штамів Neisseria gonorrhoeae) у комбінації з іншими відповідними антибактеріальними засобами (наприклад, із цефалоспоринами) через зростаючу резистентність Neisseria gonorrhoeae до моксифлоксацину (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Особливості застосування»).

• негоспітальна пневмонія;
• ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур.

Протипоказання

• Відома гіперчутливість до моксифлоксацину або до інших хінолонів чи до будь-якої з допоміжних речовин препарату.
• Вік до 18 років.
• Вагітність або період годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Захворювання сухожиль, пов’язаних з лікуванням хінолонами, в анамнезі.

• вродженим або діагностованим набутим подовженням інтервалу QT;
• порушеннями електролітного балансу, зокрема при нескоригованій гіпокаліємії;
• клінічно значущою брадикардією;
• клінічно значущою серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка;
• симптоматичними аритміями в анамнезі.

Особливі вказівки

Слід уникати застосування моксифлоксацину пацієнтам із серйозними побічними реакціями в анамнезі після застосування лікарських засобів, що містять хінолони або фторхінолони (див. розділ «Побічні реакції»). Лікування таких пацієнтів моксифлоксацином потрібно починати тільки за відсутності альтернативної терапії та після ретельної оцінки співвідношення переваги/ризик (див. також розділ «Протипоказання»).

Переваги від лікування моксифлоксацином, особливо у випадку нетяжких інфекцій, необхідно оцінювати, беручи до уваги інформацію, яка міститься у цьому розділі.

Подовження інтервалу QTс та клінічні умови, за яких можливе подовження інтервалу QTс
При застосуванні моксифлоксацину у деяких пацієнтів можливе збільшення інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ). Аналіз результатів ЕКГ, отриманих у рамках програми клінічних досліджень, показав, що подовження інтервалу QTc при застосуванні моксифлоксацину становило 6 мс ± 26 мс (1,4 %) порівняно з вихідним рівнем. Оскільки у жінок відзначається довший інтервал QT порівняно з чоловіками, вони можуть виявитися більш чутливими до препаратів, які подовжують інтервал QT. Пацієнти літнього віку також можуть бути більш сприйнятливими до асоційованого з препаратом впливу на інтервал QT.

Пацієнтам, які приймають моксифлоксацин, слід з обережністю застосовувати препарати, що можуть призвести до зниження рівня калію (див. розділи «Протипоказання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Слід з обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам із триваючим проаритмогенним станом (особливо пацієнтам літнього віку та жінкам молодшого віку), таким як гостра міокардіальна ішемія або подовження інтервалу QT, оскільки це може призводити до підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії, включаючи «піруетну» шлуночкову тахікардію (torsade de pointes), і зупинки серця (див. розділ «Протипоказання»). Ступінь подовження інтервалу QT може підвищуватись із підвищенням концентрації препарату. Тому не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Якщо під час лікування препаратом виникають симптоми аритмії, слід припинити лікування та зробити ЕКГ.
Підвищена чутливість/алергічні реакції
Повідомлялося про випадки розвитку гіперчутливості та алергічних реакцій після першого застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. Анафілактичні реакції можуть набувати форми небезпечного для життя шоку навіть після першого застосування препарату. У разі клінічного прояву тяжких реакцій гіперчутливості необхідно припинити застосування моксифлоксацину та почати відповідну терапію (наприклад, протишокову).

Тяжкі порушення функції печінки
При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що може призводити до розвитку печінкової недостатності, включаючи летальні випадки (див. розділ «Побічні реакції»). У разі виникнення симптомів фульмінантного гепатиту, таких як астенія, що швидко розвивається та супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією, пацієнтам рекомендується проконсультуватися з лікарем перед продовженням лікування.

При появі ознак порушення функції печінки необхідно провести дослідження функції печінки.
Тяжкі шкірні побічні реакції
Під час застосування моксифлоксацину (див. розділ «Побічні реакції») повідомлялося про випадки тяжких шкірних побічних реакцій, включаючи синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, також відомий як синдром Лаєлла, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та індуковану лікарськими засобами еозинофілію з системними симптомами (DRESS), які могли загрожувати життю або бути летальними. У разі призначення лікарського засобу пацієнтів слід попереджати про ознаки та симптоми тяжких реакцій шкіри і ретельно спостерігати за станом пацієнтів. При появі ознак та симптомів, що свідчать про такі реакції, моксифлоксацин слід негайно відмінити і розглянути альтернативне лікування. Якщо при терапії моксифлоксацином у пацієнта розвинулись тяжкі шкірні реакції, такі як синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз або DRESS, лікування моксифлоксацином у цього пацієнта у жодному разі не слід поновлювати.

Пацієнти, схильні до розвитку судом
Відомо, що хінолони можуть викликати судоми. Слід з обережністю призначати хінолони пацієнтам, які мають порушення з боку ЦНС або інші фактори ризику, що можуть провокувати виникнення судом або знижувати судомний поріг. При появі судом необхідно припинити застосування моксифлоксацину та вжити відповідних заходів.

Тривалі, інвалідизуючі та потенційно необоротні серйозні побічні реакції
Повідомлялося про рідкісні випадки тривалих (впродовж місяців або років), інвалідизуючих та потенційно необоротних серйозних побічних реакцій, що впливали на різні, іноді декілька систем організму (скелетно-м’язову, нервову, психічну та органи чуття) у пацієнтів, які застосовували хінолони та фторхінолони, незалежно від віку та існуючих факторів ризику. Слід негайно припинити застосування моксифлоксацину при розвитку перших симптомів будь-якої серйозної побічної реакції, пацієнтам слід порадити звернутися за консультацією до лікаря.

Периферична нейропатія
У пацієнтів, які отримували хінолони та фторхінолони, були зареєстровані випадки сенсорної або сенсомоторної полінейропатії, що призводили до парестезії, гіпестезії, дизестезії або слабкості. Пацієнтам, які застосовують моксифлоксацин, рекомендується повідомляти лікаря у разі розвитку в них таких симптомів нейропатії, як біль, печіння, поколювання, оніміння або слабкість, перш ніж продовжувати лікування, для попередження розвитку потенційно необоротного стану (див. розділ «Побічні реакції»).

Реакції з боку психіки
Психічні реакції можуть виникати навіть після першого застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. У рідкісних випадках депресія чи психічні реакції прогресували до розвитку суїцидальних думок і таких проявів самоагресії, як спроби самогубства (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо у пацієнта розвиваються такі реакції, лікування моксифлоксацином слід припинити та вжити відповідних заходів. Необхідно дотримуватися обережності, призначаючи моксифлоксацин пацієнтам із психічними захворюваннями або наявністю таких в анамнезі.

Діарея, асоційована із застосуванням антибіотиків, включаючи коліт
Випадкиантибіотикоасоційованої діареї (AАД) та антибіотикоасоційованого коліту (AАК), включаючи псевдомембранозний коліт та діарею, асоційовану з Clostridium difficile, спостерігалися у зв’язку із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, в тому числі моксифлоксацину. Ступінь прояву цих явищ може коливатися від діареї легкого ступеня до коліту з летальним наслідком. Тому важливо враховувати ймовірність такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування моксифлоксацину розвивається тяжка діарея. При підозрюваній або підтвердженій AАД або AАК лікування із застосуванням протимікробних засобів, включаючи моксифлоксацин, слід припинити та негайно розпочати відповідні терапевтичні заходи. Крім цього, необхідно вжити відповідних заходів, спрямованих на контроль інфекції, з метою зниження ризику її передачі. Пацієнтам, у яких розвивається тяжка діарея, протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику.

Пацієнти, хворі на тяжку міастенію
Моксифлоксацин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з тяжкою міастенією (myasthenia gravis), оскільки її симптоми можуть посилюватися.

Запалення сухожилка та розрив сухожилків
Під час терапії хінолонами та фторхінолонами можуть спостерігатися запалення та розриви сухожилків (особливо ахіллового сухожилка), іноді – двобічні, що розвиваються протягом 48 годин після початку лікування і можуть виникати навіть впродовж декількох місяців після припинення лікування (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»). Ризик тендиніту та розриву сухожилків підвищується у пацієнтів літнього віку, пацієнтів із нирковою недостатністю, пацієнтів із трансплантатами солідних органів та у хворих, які отримують супутнє лікування кортикостероїдами. Тому слід уникати одночасного застосування лікарського засобу Моксифлоксацин із кортикостероїдами.

При появі перших симптомів тендиніту (наприклад, болісного набрякання, запалення) застосування моксифлоксацину слід припинити та розглянути альтернативну терапію. Для ушкодженої(-их) кінцівки(-ок) потрібно розпочати відповідне лікування (наприклад, іммобілізація). При розвитку симптомів тендинопатії кортикостероїди не застосовувати.

Аневризма аорти та розшарування стінки аорти, регургітація/недостатність клапанів серця
Епідеміологічні дослідження свідчать про підвищений ризик аневризми аорти та розшарування стінки аорти, особливо у пацієнтів літнього віку, та розвиток регургітації на аортальному і мітральному клапанах після застосування фторхінолонів. Повідомлялося про рідкісні випадки аневризми аорти та розшарування стінки аорти, іноді ускладнені розривом (у тому числі летальним), а також регургітації/недостатності будь-якого з клапанів серця у пацієнтів, які застосовували фторхінолони (див. розділ «Побічні реакції»). Тому фторхінолони слід застосовувати лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик та розгляду інших терапевтичних можливостей для пацієнтів з аневризмою або вродженою вадою серцевого клапана в анамнезі чи для пацієнтів із діагностованою аневризмою аорти та/або розшаруванням стінки аорти, або захворюванням серцевих клапанів, а також за наявності інших факторів ризику або станів, що спричиняють розвиток і аневризми аорти та розшарування стінки аорти, і регургітації/недостатності клапанів серця (наприклад, порушення сполучної тканини, такі як синдром Марфана або васкулярний синдром Ехлерса – Данлоса, синдром Тернера, хвороба Бехчета, артеріальна гіпертензія, ревматоїдний артрит) або також аневризми аорти та її розшарування (наприклад, судинні розлади, такі як артеріїт Такаясу або гігантоклітинний артеріїт, або відомий атеросклероз, або синдром Шегрена), або також регургітації/ недостатності клапанів серця (наприклад, інфекційний ендокардит).

Ризик розвитку аневризми і розшарування стінки аорти, а також їх розриву може бути підвищений у пацієнтів, які отримують одночасну терапію системними кортикостероїдами.

У разі виникнення раптового абдомінального болю, болю у грудях або спині пацієнтам слід негайно звернутися до лікаря за невідкладною допомогою.

Пацієнтам потрібно рекомендувати негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи гострої задишки, прискореного серцебиття або розвитку набряку живота чи нижніх кінцівок.

Пацієнти з порушеннями функції нирок
Пацієнтам літнього віку, які мають розлади з боку нирок, слід з обережністю призначати моксифлоксацин, якщо вони не спроможні підтримувати належний об’єм рідини в організмі, оскільки зневоднення збільшує ризик виникнення ниркової недостатності.

Порушення з боку органів зору
У разі погіршення зору або будь-якого впливу на органи зору необхідно негайно звернутися за консультацією до лікаря-офтальмолога (див. розділи «Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами» та «Побічні реакції»).

Дисглікемія
Як і при застосуванні всіх фторхінолонів, під час лікування моксифлоксацином повідомлялося про випадки відхилення від норми показників глюкози в крові у вигляді як гіпоглікемії, так і гіперглікемії (див. розділ «Побічні реакції»). Дисглікемія розвивалася переважно у пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет, які отримували одночасно з лікуванням моксифлоксацином пероральні гіпоглікемічні засоби (наприклад, сульфонілсечовину) або інсулін. Повідомлялося про випадки гіпоглікемічної коми. Хворим на цукровий діабет рекомендується ретельно контролювати рівень глюкози в крові.

Профілактика реакцій фотосенсибілізації
При застосуванні хінолонів у пацієнтів відзначаються реакції фотосенсибілізації. Проте дослідження показали, що моксифлоксацин відрізняється нижчим ризиком виникнення фотосенсибілізації. Незважаючи на це, слід рекомендувати пацієнтам уникати як ультрафіолетового опромінення, так і тривалої та/або інтенсивної дії сонячного світла під час лікування моксифлоксацином (див. розділ «Побічні реакції»).

Пацієнти з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази
Пацієнти з недостатністю активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, а також пацієнти, у яких ця патологія є в родинному анамнезі, схильні до розвитку гемолітичних реакцій під час лікування хінолонами. Таким чином, моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю цій категорії пацієнтів.

Пацієнти із запальним захворюванням органів малого таза
Пацієнтам з ускладненим запальним захворюванням органів малого таза (наприклад, асоційованим з трубно-яєчниковим абсцесом або абсцесом малого таза), для яких вважається необхідним проведення внутрішньовенної терапії, лікування препаратом у формі таблеток, вкритих оболонкою, по 400 мг не рекомендується.

Запальне захворювання органів малого таза може бути спричинене бактерією Neisseria gonorrhoeae, резистентною до фторхінолонів. Тому в таких випадках емпіричне застосування моксифлоксацину необхідно призначати одночасно з іншим відповідним антибіотиком (наприклад, із цефалоспорином), якщо неможливо повністю виключити наявність Neisseria gonorrhoeae, резистентної до моксифлоксацину. Якщо після 3 днів лікування не відбувається покращання клінічного стану, терапію слід переглянути.

Пацієнти зі специфічними ускладненими інфекціями шкіри та підшкірної клітковини
Клінічна ефективність внутрішньовенного застосування моксифлоксацину в разі лікування тяжкої інфекції, пов’язаної з опіками, фасцитом та інфікованою діабетичною стопою, що супроводжується остеомієлітом, не встановлена.

Вплив на біологічні тести
Лікування із застосуванням моксифлоксацину може перешкоджати проведенню мікробіологічного аналізу щодо виявлення Mycobacterium spp. у зв’язку з пригніченням мікобактеріального росту, що, зі свого боку, може призвести до хибнонегативних результатів у зразках від хворих, які на даний момент приймають моксифлоксацин.

Пацієнти з інфекціями, викликаними резистентним до метициліну золотистим стафілококом
Моксифлоксацин не рекомендується для лікування інфекцій, спричинених резистентним до метициліну золотистим стафілококом. У випадку підозрюваної або підтвердженої інфекції, спричиненої резистентним до метициліну золотистим стафілококом, необхідно розпочати лікування відповідним антибактеріальним засобом (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Діти
Моксифлоксацин спричиняє ураження хрящів у молодих тварин (див. розділ «Фармакологічні властивості»), тому застосування препарату дітям (віком до 18 років) протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Інформація про допоміжні речовини
Пацієнтам з рідкими спадковими проблемами непереносимості галактози, тотальним дефіцитом лактази або мальабсорбцією глюкози та галактози не слід приймати цей препарат.

Цей лікарський засіб містить 32 мг дозу натрію в одній таблетці, вкритій оболонкою. Слід бути обережним при застосуванні моксифлоксацину пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.
Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність
Безпека застосування моксифлоксацину у період вагітності не встановлена.
Результати досліджень на тваринах вказують на репродуктивну токсичність (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Потенційний ризик для людини не встановлений.

У зв’язку з ризиком пошкодження фторхінолонами опорних суглобів молодих тварин (за експериментальними даними) та з оборотними ураженнями суглобів, описаними у дітей, які отримували лікування деякими фторхінолонами, моксифлоксацин не можна призначати вагітним жінкам (див. розділ «Протипоказання»).

Період годування груддю
Моксифлоксацин, як і інші хінолони, спричиняє ураження хрящів суглобів молодих тварин. Результати доклінічних досліджень свідчать, що невелика кількість моксифлоксацину може потрапляти у грудне молоко. Немає даних щодо застосування препарату жінками, які годують груддю. З огляду на це у період годування груддю застосування моксифлоксацину протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Фертильність
Дослідження на тваринах не виявили впливу на фертильність (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Досліджень впливу моксифлоксацину на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами не проводили. Однак фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, можуть призводити до погіршення здатності керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами через виникнення реакцій з боку ЦНС (таких як запаморочення, гостра тимчасова втрата зору, див. розділ «Побічні реакції») або гостра короткотривала втрата свідомості (непритомність, див. розділ «Побічні реакції»)). Пацієнтам слід рекомендувати спостерігати за своєю реакцією на моксифлоксацин перед тим, як керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Побічні ефекти

Нижченаведені побічні реакції спостерігалися під час клінічних досліджень моксифлоксацину у дозі 400 мг на добу (внутрішньовенно, ступінчасто або перорально), а також у післяреєстраційний період. Усі побічні реакції мали частоту менше 3 %, за винятком нудоти та діареї.
Побічні реакції класифіковано за частотою виникнення:

• Часті (≥ 1/100, < 1/10)
• Нечасті (≥ 1/1000, < 1/100)
• Поодинокі (≥ 1/10000, < 1/1000)
• Рідкісні (< 1/10000)
• Частота невідома (неможливо оцінити на основі наявних даних)

• Нечасто: супер-інфекція (бактеріальна або грибкова), включаючи кандидоз ротової порожнини чи вагіни.

• Нечасто: анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, тромбоцитемія, еозинофілія, подовження протромбінового часу або підвищення МНВ.
• Поодинокі: підвищення протромбіну або зниження МНВ, агранулоцитоз, панцитопенія.

• Нечасто: алергічні реакції.
• Поодинокі: анафілаксія (включно з шоком), алергічний/ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані.

• Поодинокі: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

• Нечасто: гіперліпідемія.
• Поодинокі: гіперглікемія, гіперурикемія.
• Рідкісні: гіпоглікемія, гіпоглікемічна кома.

• Нечасто: тривожність, збудження.
• Поодинокі: лабільність настрою, депресія (іноді з суїцидальними думками чи спробами), галюцинації, делірій.
• Рідкісні: деперсоналізація, психотичні реакції (також із можливими суїцидальними діями).

• Часті: головний біль, запаморочення.
• Нечасті: парестезії, зміна смаку, сплутаність, безсоння, тремор, вертиго, сонливість.
• Поодинокі: гіпоестезія, порушення нюху, патологічні сновидіння, координаційні порушення, судоми (в т.ч. grand mal), порушення уваги, мовлення, амнезія, периферична нейропатія, полінейропатія.
• Рідкісні: гіперестезія.

• Нечасті: порушення зору (диплопія, розмитість).
• Поодинокі: фотофобія.
• Рідкісні: тимчасова втрата зору, увеїт, двобічна трансілюмінація райдужки.

• Поодинокі: дзвін у вухах, порушення слуху, глухота (зазвичай зворотна).

• Часті: подовження QT-інтервалу (у пацієнтів із гіпокаліємією).
• Нечасті: подовження QT-інтервалу, серцебиття, тахікардія, фібриляція передсердь, стенокардія.
• Поодинокі: шлуночкові тахіаритмії, непритомність.
• Рідкісні: неспецифічні аритмії, torsade de pointes, зупинка серця.

• Нечасті: вазодилатація.
• Поодинокі: гіпертензія, гіпотензія.
• Рідкісні: васкуліт.

• Нечасті: задишка (включаючи астматичний стан).

• Часті: нудота, блювання, біль у животі, діарея.
• Нечасті: зниження апетиту, запор, диспепсія, метеоризм, гастрит, підвищення амілази.
• Поодинокі: дисфагія, стоматит, псевдомембранозний коліт (у рідкісних випадках – загрозливий).

• Часті: підвищення трансаміназ.
• Нечасті: порушення функції печінки, підвищення ЛДГ, білірубіну, ГГТП, лужної фосфатази.
• Поодинокі: жовтяниця, холестатичний гепатит.
• Рідкісні: фульмінантний гепатит з можливим летальним наслідком.

• Нечасті: свербіж, висип, кропив’янка, сухість шкіри.
• Поодинокі: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
• Рідкісні: DRESS-синдром, фіксований медикаментозний висип, фотосенсибілізація.

• Нечасті: артралгія, міалгія.
• Поодинокі: тендиніт, м’язові посмикування та спазми, слабкість.
• Рідкісні: розрив сухожилля, артрит, ригідність м’язів, загострення міастенії, рабдоміоліз.

• Нечасті: дегідратація.
• Поодинокі: порушення функції нирок, підвищення рівнів сечовини та креатиніну, ниркова недостатність.

• Нечасті: загальна слабкість, біль у попереку, грудях, кінцівках, болючість таза, надмірне потовиділення.
• Поодинокі: набряки.

• Повідомлялося про рідкісні, але серйозні, іноді тривалі (місяці або роки), потенційно незворотні побічні реакції з боку кількох систем: сухожилки, суглоби, нервова система, органи чуття, психіка.
• Зареєстровано випадки аневризми аорти, розшарування її стінки, клапанної недостатності.
• Існують повідомлення про побічні реакції, виявлені при застосуванні інших фторхінолонів: підвищення внутрішньочерепного тиску, гіпернатріємія, гіперкальціємія, гемолітична анемія.

Передозування

У разі випадкового передозування не рекомендовано жодних специфічних заходів. У разі передозування слід орієнтуватися на клінічну картину і проводити симптоматичну підтримувальну терапію та ЕКГ-моніторинг у зв’язку з можливістю подовження інтервалу QT.

Одночасне застосування активованого вугілля з дозою моксифлоксацину 400 мг перорально призведе до скорочення системної доступності лікарського засобу більше ніж на 80 %. У разі передозування в результаті перорального прийому лікарського засобу застосування активованого вугілля на початковій стадії абсорбції може бути ефективним для запобігання збільшенню системної дії моксифлоксацину.

Лікарняна взаємодія

Не можна виключити адитивний ефект моксифлоксацину та інших лікарських засобів, які можуть спричинити подовження інтервалу QT. Вказана взаємодія може призвести до збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, включаючи «піруетну» шлуночкову тахікардію (torsade de pointes). Із цієї причини застосування моксифлоксацину в комбінації з будь-яким із нижчезазначених лікарських засобів протипоказане (див. також розділ «Протипоказання»):

• антиаритмічні препарати класу ІА (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні препарати класу ІІІ (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• антипсихотичні препарати (наприклад, фенотіазини, пімозид, сертиндол, галоперидол, сультоприд);
• трициклічні антидепресанти;
• деякі протимікробні засоби (саквінавір, спарфлоксацин, еритроміцин для внутрішньовенного введення, пентамідин, протималярійні препарати, зокрема галофантрин);
• деякі антигістаміни (терфенадин, астемізол, мізоластин);
• інші (цизаприд, вінкамін IV, бепридил, дифеманіл).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті оболонкою.1 таблетка містить 436,8 мг моксифлоксацину гідрохлориду, що відповідає 400 мг моксифлоксацину.