Роцефін
Rocephin
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Лораксон, Цефамед, Цефограм, Азаран, Цеф 3, Цефтріаксон, Біотраксон, Емсеф, Цефтріабол, Азарексон, Аксоне, Бетаспорина, Інтрасеф, Лендацин, Ліфаксон, Медаксон, Мовигіп, Офрамакс, Стерицеф, Тороцеф, Хізон, Цефаксон, Цефатрин
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт латинською
Rp.: "Rocephin" 1,0
D.t.d. № 10
S. Вміст флакона розчинити в 10 мл стерильної води для ін'єкцій, вводити внутрішньовенно струменево повільно протягом 2–4 хв 1 раз на добу по 1 флакону
D.t.d. № 10
S. Вміст флакона розчинити в 10 мл стерильної води для ін'єкцій, вводити внутрішньовенно струменево повільно протягом 2–4 хв 1 раз на добу по 1 флакону
Фармакологічні властивості
Антибактеріальне широкого спектра, бактерицидне.
Фармакодинаміка
Напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик III покоління широкого спектра дії.
Бактерицидна активність цефтріаксону обумовлена пригніченням синтезу клітинних мембран. Препарат відрізняється великою стійкістю до дії бета-лактамаз (пеніцилінази та цефалоспорінази) грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів.
Цефтріаксон активний щодо грамнегативних аеробних мікроорганізмів: Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli, Haemophilus influenzae (в т.ч. штами, стійкі до ампіциліну), Haemophilus parainfluenzae, Klebssiella spp. (в т.ч. Klebssiella pneumoniae), Neisseria gonorrhoeae (в т.ч. штами, що утворюють і не утворюють пеніциліназу), Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Serratia marcescens, Citrobacter freundii, Citrobacter diversus, Providencia spp., Salmonella spp., Shigella spp., Acinetobacter calcoaceticus.
Ряд штамів вищезазначених мікроорганізмів, які проявляють стійкість до інших антибіотиків, таких як пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, чутливі до цефтріаксону.
Окремі штами Pseudomonas aeruginosa також чутливі до препарату.
Препарат активний щодо грампозитивних аеробних мікроорганізмів: Staphylococcus aureus (в т.ч. штами, що утворюють пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis (стафілококи, стійкі до метициліну, проявляють стійкість до всіх цефалоспоринів, включаючи цефтріаксон), Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичні стрептококи групи A), Streptococcus agalactiae (стрептококи групи В), Streptococcus pneumoniae; анаеробних мікроорганізмів: Bacteroides spp., Clostridium spp. (за винятком Clostridium difficile).
Бактерицидна активність цефтріаксону обумовлена пригніченням синтезу клітинних мембран. Препарат відрізняється великою стійкістю до дії бета-лактамаз (пеніцилінази та цефалоспорінази) грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів.
Цефтріаксон активний щодо грамнегативних аеробних мікроорганізмів: Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli, Haemophilus influenzae (в т.ч. штами, стійкі до ампіциліну), Haemophilus parainfluenzae, Klebssiella spp. (в т.ч. Klebssiella pneumoniae), Neisseria gonorrhoeae (в т.ч. штами, що утворюють і не утворюють пеніциліназу), Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Serratia marcescens, Citrobacter freundii, Citrobacter diversus, Providencia spp., Salmonella spp., Shigella spp., Acinetobacter calcoaceticus.
Ряд штамів вищезазначених мікроорганізмів, які проявляють стійкість до інших антибіотиків, таких як пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, чутливі до цефтріаксону.
Окремі штами Pseudomonas aeruginosa також чутливі до препарату.
Препарат активний щодо грампозитивних аеробних мікроорганізмів: Staphylococcus aureus (в т.ч. штами, що утворюють пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis (стафілококи, стійкі до метициліну, проявляють стійкість до всіх цефалоспоринів, включаючи цефтріаксон), Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичні стрептококи групи A), Streptococcus agalactiae (стрептококи групи В), Streptococcus pneumoniae; анаеробних мікроорганізмів: Bacteroides spp., Clostridium spp. (за винятком Clostridium difficile).
Фармакокінетика
Фармакокінетика цефтріаксону має нелінійний характер. Усі основні фармакокінетичні параметри, засновані на загальних концентраціях препарату, за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози.
Всмоктування
Cmax у плазмі після одноразового в/м введення 1 г препарату становить близько 81 мг/л і досягається в межах 2-3 год після введення. AUC після в/в і в/м введення однакові. Це означає, що біодоступність цефтріаксону після в/м введення становить 100%.
Розподіл
Vd цефтріаксону дорівнює 7-12 л. Після введення в дозі 1-2 г цефтріаксон добре проникає в тканини і рідини організму. Протягом більше 24 год його концентрації значно перевищують мінімальні пригнічуючі концентрації для більшості збудників інфекцій у більш ніж 60 тканинах і рідинах (в т.ч. в легенях, серці, жовчних шляхах, печінці, мигдаликах, середньому вусі і слизовій носа, кістках, а також спинномозковій, плевральній і синовіальній рідинах і секреті передміхурової залози). Після в/в застосування цефтріаксон швидко проникає в спинномозкову рідину, де бактерицидні концентрації щодо чутливих мікроорганізмів зберігаються протягом 24 год.
Цефтріаксон оборотно зв'язується з альбуміном, причому ступінь зв'язування зменшується з ростом концентрації, знижуючись, наприклад, з 95% при концентрації в плазмі менше 100 мг/л до 85% при концентрації 300 мг/л. Завдяки меншій концентрації альбуміну в тканинній рідині, частка вільного цефтріаксону в ній вища, ніж у плазмі.
Цефтріаксон проникає через запалені мозкові оболонки у дітей, в т.ч. новонароджених. Через 24 год після в/в введення Роцефіна в дозах 50-100 мг/кг маси тіла (новонародженим і грудним дітям, відповідно) концентрації цефтріаксону в спинномозковій рідині перевищують 1.4 мг/л. Cmax у спинномозковій рідині досягається приблизно через 4 год після в/в введення і становить, в середньому, 18 мг/л. При бактеріальному менінгіті середня концентрація цефтріаксону в спинномозковій рідині становить 17% від концентрації в плазмі, при асептичному менінгіті - 4%. У дорослих хворих на менінгіт через 2-24 год після введення дози 50 мг/кг маси тіла, концентрації цефтріаксону в спинномозковій рідині в багато разів перевищують мінімальні пригнічуючі концентрації для найпоширеніших збудників менінгіту.
Цефтріаксон проникає через плацентарний бар'єр і в малих концентраціях виділяється з грудним молоком.
Метаболізм
Цефтріаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється в неактивні метаболіти під дією кишкової флори.
Виведення
Загальний плазмовий кліренс цефтріаксону становить 10-22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5-12 мл/хв. 50-60% цефтріаксону виводиться в незміненому вигляді з сечею, а 40-50% - в незміненому вигляді з жовчю. T1/2 становить у дорослих близько 8 год.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
У новонароджених з сечею виводиться близько 70% дози. У грудних дітей у перші 8 днів життя, а також у осіб старше 75 років T1/2 в 2 або в 3 рази більше, ніж у дорослих.
При порушенні функції нирок або печінки фармакокінетика цефтріаксону змінюється незначно, відзначається лише невелике збільшення T1/2. Якщо порушена тільки функція нирок, зростає виведення з жовчю, якщо порушена тільки функція печінки, зростає виведення через сечею.
Всмоктування
Cmax у плазмі після одноразового в/м введення 1 г препарату становить близько 81 мг/л і досягається в межах 2-3 год після введення. AUC після в/в і в/м введення однакові. Це означає, що біодоступність цефтріаксону після в/м введення становить 100%.
Розподіл
Vd цефтріаксону дорівнює 7-12 л. Після введення в дозі 1-2 г цефтріаксон добре проникає в тканини і рідини організму. Протягом більше 24 год його концентрації значно перевищують мінімальні пригнічуючі концентрації для більшості збудників інфекцій у більш ніж 60 тканинах і рідинах (в т.ч. в легенях, серці, жовчних шляхах, печінці, мигдаликах, середньому вусі і слизовій носа, кістках, а також спинномозковій, плевральній і синовіальній рідинах і секреті передміхурової залози). Після в/в застосування цефтріаксон швидко проникає в спинномозкову рідину, де бактерицидні концентрації щодо чутливих мікроорганізмів зберігаються протягом 24 год.
Цефтріаксон оборотно зв'язується з альбуміном, причому ступінь зв'язування зменшується з ростом концентрації, знижуючись, наприклад, з 95% при концентрації в плазмі менше 100 мг/л до 85% при концентрації 300 мг/л. Завдяки меншій концентрації альбуміну в тканинній рідині, частка вільного цефтріаксону в ній вища, ніж у плазмі.
Цефтріаксон проникає через запалені мозкові оболонки у дітей, в т.ч. новонароджених. Через 24 год після в/в введення Роцефіна в дозах 50-100 мг/кг маси тіла (новонародженим і грудним дітям, відповідно) концентрації цефтріаксону в спинномозковій рідині перевищують 1.4 мг/л. Cmax у спинномозковій рідині досягається приблизно через 4 год після в/в введення і становить, в середньому, 18 мг/л. При бактеріальному менінгіті середня концентрація цефтріаксону в спинномозковій рідині становить 17% від концентрації в плазмі, при асептичному менінгіті - 4%. У дорослих хворих на менінгіт через 2-24 год після введення дози 50 мг/кг маси тіла, концентрації цефтріаксону в спинномозковій рідині в багато разів перевищують мінімальні пригнічуючі концентрації для найпоширеніших збудників менінгіту.
Цефтріаксон проникає через плацентарний бар'єр і в малих концентраціях виділяється з грудним молоком.
Метаболізм
Цефтріаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється в неактивні метаболіти під дією кишкової флори.
Виведення
Загальний плазмовий кліренс цефтріаксону становить 10-22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5-12 мл/хв. 50-60% цефтріаксону виводиться в незміненому вигляді з сечею, а 40-50% - в незміненому вигляді з жовчю. T1/2 становить у дорослих близько 8 год.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
У новонароджених з сечею виводиться близько 70% дози. У грудних дітей у перші 8 днів життя, а також у осіб старше 75 років T1/2 в 2 або в 3 рази більше, ніж у дорослих.
При порушенні функції нирок або печінки фармакокінетика цефтріаксону змінюється незначно, відзначається лише невелике збільшення T1/2. Якщо порушена тільки функція нирок, зростає виведення з жовчю, якщо порушена тільки функція печінки, зростає виведення через сечею.
Спосіб застосування
Для дорослих:
Препарат застосовується парентерально, у вигляді внутрішньом'язових, внутрішньовенних ін'єкцій або інфузій. Не змішують в одному шприці/флаконі з іншими ліками.
Середня дозування для дорослих і дітей старше 12 років – 1-2 грами цефтріаксону. Вводиться зазвичай 1 раз на день. Максимальна добова доза – 4 грами.
При важких інфекціях або при слабкій чутливості до цефтріаксону добова доза може бути збільшена до 2-4 грамів (при нейтропенії з лихоманкою, у випадку бактеріальної інфекції, бактеріальному ендокардиті або менінгіті). Тривалість лікування – від 1 дня при гонореї до 21 дня при ускладнених інфекціях (зокрема, при дисемінованому бореліозі Лайма). Точну дозування, шлях введення і тривалість лікування визначає лікар, залежно від тяжкості перебігу хвороби і особливостей стану організму пацієнта.
Приготування ін'єкції для внутрішньом'язового введення: 1 г цефтріаксону розчинити в 3,5 мл р-ра лідокаїну (1%).
Приготування внутрішньовенної ін'єкції: 1 грам препарату розчинити в 10 мл води для ін'єкцій. Введення повільне, протягом 4-5 хвилин.
Приготування розчину для внутрішньовенного крапельного вливання: 2 грами Роцефіна розчинити в 40 мл одного з препаратів:
- 0,9% хлориду натрію;
- 0,45% хлориду натрію+2,5% глюкози;
- 5% глюкози;
- 10% глюкози;
- 6% декстрану в розчині 5% глюкози;
- 10% гідроксиетильованого крохмалю.
Літнім пацієнтам, а також при порушеннях роботи нирок і печінки корекція дозування не потрібна, якщо при цьому їх функції залишаються нормальними.
Середня дозування для дорослих і дітей старше 12 років – 1-2 грами цефтріаксону. Вводиться зазвичай 1 раз на день. Максимальна добова доза – 4 грами.
При важких інфекціях або при слабкій чутливості до цефтріаксону добова доза може бути збільшена до 2-4 грамів (при нейтропенії з лихоманкою, у випадку бактеріальної інфекції, бактеріальному ендокардиті або менінгіті). Тривалість лікування – від 1 дня при гонореї до 21 дня при ускладнених інфекціях (зокрема, при дисемінованому бореліозі Лайма). Точну дозування, шлях введення і тривалість лікування визначає лікар, залежно від тяжкості перебігу хвороби і особливостей стану організму пацієнта.
Приготування ін'єкції для внутрішньом'язового введення: 1 г цефтріаксону розчинити в 3,5 мл р-ра лідокаїну (1%).
Приготування внутрішньовенної ін'єкції: 1 грам препарату розчинити в 10 мл води для ін'єкцій. Введення повільне, протягом 4-5 хвилин.
Приготування розчину для внутрішньовенного крапельного вливання: 2 грами Роцефіна розчинити в 40 мл одного з препаратів:
- 0,9% хлориду натрію;
- 0,45% хлориду натрію+2,5% глюкози;
- 5% глюкози;
- 10% глюкози;
- 6% декстрану в розчині 5% глюкози;
- 10% гідроксиетильованого крохмалю.
Літнім пацієнтам, а також при порушеннях роботи нирок і печінки корекція дозування не потрібна, якщо при цьому їх функції залишаються нормальними.
Для дітей:
При призначенні для лікування дітей рекомендована дозування становить:
- новонародженим до 2 тижнів – з розрахунку від 20 до 50 мг на 1 кг ваги (введення триває не менше 60 хвилин);
- діти від 15 днів до 12 років – з розрахунку від 20 до 80 мг на 1 кг ваги.
У важких випадках призначається 80 мг на 1 кг ваги. Діти з вагою більше 50 кг отримують дозування в розрахунку на дорослого пацієнта.
Дози від 50 мг на 1 кг і вище вводять мінімум протягом 30 хвилин. Максимальна дозування – 80 мг на 1 кг ваги пацієнта. Єдине виключення – лікування менінгіту у дітей віком до 12 років, коли призначається дозування з розрахунку 100 мг на 1 кг ваги.
- новонародженим до 2 тижнів – з розрахунку від 20 до 50 мг на 1 кг ваги (введення триває не менше 60 хвилин);
- діти від 15 днів до 12 років – з розрахунку від 20 до 80 мг на 1 кг ваги.
У важких випадках призначається 80 мг на 1 кг ваги. Діти з вагою більше 50 кг отримують дозування в розрахунку на дорослого пацієнта.
Дози від 50 мг на 1 кг і вище вводять мінімум протягом 30 хвилин. Максимальна дозування – 80 мг на 1 кг ваги пацієнта. Єдине виключення – лікування менінгіту у дітей віком до 12 років, коли призначається дозування з розрахунку 100 мг на 1 кг ваги.
Показання
Інфекції, викликані чутливими штамами зазначених мікроорганізмів:
- інфекції нижніх дихальних шляхів, викликані E.coli, H.influenzae, K.pneumoniae та іншими видами, Staph.aureus, Strep.pneumoniae та іншими видами (за винятком ентерококів);
- інфекції сечовивідних шляхів (ускладнені та неускладнені), викликані E.coli, Klebsiella spp, P.mirabilis та P.vulgaris;
- бактеріальний сепсис, викликаний E.coli, H.influenzae, K.pneumoniae, Staph.aureus, Strep.pneumoniae та іншими видами (за винятком ентерококів);
- інфекції шкіри, викликані K.pneumoniae та P.mirabilis, Staph.aureus, Strep.pneumoniae та іншими видами (за винятком ентерококів);
- інфекції кісток і суглобів, викликані Staph.aureus, Strep.pneumoniae та іншими видами (за винятком ентерококів);
- внутрішньочеревні інфекції, викликані E.coli та K.pneumoniae;
- менінгіт, викликаний H.influenzae, N.meningitidis та Strep.pneumoniae (цефтріаксон не слід застосовувати для лікування менінгіту, викликаного L.monocytogenes);
- неускладнена гонорея (шийка матки/уретра, глотка та пряма кишка), викликана N.gonorrhoeae (пеніциліназа- та непеніциліназопродукуючі штами).
- інфекції нижніх дихальних шляхів, викликані E.coli, H.influenzae, K.pneumoniae та іншими видами, Staph.aureus, Strep.pneumoniae та іншими видами (за винятком ентерококів);
- інфекції сечовивідних шляхів (ускладнені та неускладнені), викликані E.coli, Klebsiella spp, P.mirabilis та P.vulgaris;
- бактеріальний сепсис, викликаний E.coli, H.influenzae, K.pneumoniae, Staph.aureus, Strep.pneumoniae та іншими видами (за винятком ентерококів);
- інфекції шкіри, викликані K.pneumoniae та P.mirabilis, Staph.aureus, Strep.pneumoniae та іншими видами (за винятком ентерококів);
- інфекції кісток і суглобів, викликані Staph.aureus, Strep.pneumoniae та іншими видами (за винятком ентерококів);
- внутрішньочеревні інфекції, викликані E.coli та K.pneumoniae;
- менінгіт, викликаний H.influenzae, N.meningitidis та Strep.pneumoniae (цефтріаксон не слід застосовувати для лікування менінгіту, викликаного L.monocytogenes);
- неускладнена гонорея (шийка матки/уретра, глотка та пряма кишка), викликана N.gonorrhoeae (пеніциліназа- та непеніциліназопродукуючі штами).
Протипоказання
- підвищена чутливість до цефалоспоринів.
З обережністю слід призначати препарат при підвищеній чутливості до пеніцилінів, при гіпербілірубінемії у новонароджених (особливо недоношених), а також у період лактації (грудного вигодовування).
З обережністю слід призначати препарат при підвищеній чутливості до пеніцилінів, при гіпербілірубінемії у новонароджених (особливо недоношених), а також у період лактації (грудного вигодовування).
Особливі вказівки
При застосуванні Роцефіна, як і інших цефалоспоринів, навіть при ретельному зборі анамнезу, не можна виключити можливість анафілактичного шоку. У пацієнтів з підвищеною чутливістю до пеніциліну слід пам'ятати про можливість перехресних алергічних реакцій.
При застосуванні Роцефіна, як і при лікуванні іншими антибіотиками, можуть розвиватися суперинфекції.
У пацієнтів з нирковою недостатністю зазвичай не потрібно корекції дози через те, що цефтріаксон виводиться через с сечею і з жовчю. Рекомендується періодично визначати концентрацію препарату в крові.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок і печінки добова доза Роцефіна не повинна перевищувати 2 г без моніторингу концентрації препарату в крові.
У пацієнтів, які отримували Роцефін, описані рідкісні випадки зміни протромбінового часу. Пацієнтам з недостатністю вітаміну К (порушення синтезу, порушення харчування) може знадобитися контроль протромбінового часу під час терапії і призначення вітаміну К (10 мг/тиждень) при збільшенні протромбінового часу до початку або під час терапії.
Після застосування цефтріаксону, зазвичай у дозах, що перевищують стандартні рекомендовані, при УЗД жовчного міхура виявлялися тіні, які помилково приймали за камені. Вони являють собою преципітати кальцієвої солі цефтріаксону, які зникають після завершення або припинення терапії Роцефіном. Подібні зміни рідко дають яку-небудь симптоматику, але і в таких випадках рекомендується лише консервативне лікування. Якщо ці явища супроводжуються клінічною симптоматикою, то рішення про відміну препарату приймає лікар.
У хворих, які отримували Роцефін, описані рідкісні випадки панкреатиту, що розвивався, можливо, внаслідок обструкції жовчних шляхів. У більшості з цих хворих вже до цього були фактори ризику застою в жовчних шляхах, наприклад, раніше проведена терапія, важкі захворювання і повністю парентеральне харчування. При цьому не можна виключити пускову роль, утворених під впливом Роцефіна, преципітатів у жовчних шляхах у розвитку панкреатиту.
Слід дотримуватися обережності при призначенні Роцефіна новонародженим з гіпербілірубінемією. Роцефін не можна застосовувати у новонароджених, особливо недоношених, у яких є ризик розвитку білірубінової енцефалопатії.
При тривалому лікуванні слід регулярно контролювати картину крові.
У рідкісних випадках при лікуванні Роцефіном у хворих можуть відзначатися хибнопозитивні результати проби Кумбса. Як і інші антибіотики, Роцефін може давати хибнопозитивний результат проби на галактоземію. Хибнопозитивні результати можуть бути отримані і при визначенні глюкози в сечі, тому в ході терапії Роцефіном глюкозурію при необхідності потрібно визначати тільки ферментним методом.
При застосуванні Роцефіна, як і при лікуванні іншими антибіотиками, можуть розвиватися суперинфекції.
У пацієнтів з нирковою недостатністю зазвичай не потрібно корекції дози через те, що цефтріаксон виводиться через с сечею і з жовчю. Рекомендується періодично визначати концентрацію препарату в крові.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок і печінки добова доза Роцефіна не повинна перевищувати 2 г без моніторингу концентрації препарату в крові.
У пацієнтів, які отримували Роцефін, описані рідкісні випадки зміни протромбінового часу. Пацієнтам з недостатністю вітаміну К (порушення синтезу, порушення харчування) може знадобитися контроль протромбінового часу під час терапії і призначення вітаміну К (10 мг/тиждень) при збільшенні протромбінового часу до початку або під час терапії.
Після застосування цефтріаксону, зазвичай у дозах, що перевищують стандартні рекомендовані, при УЗД жовчного міхура виявлялися тіні, які помилково приймали за камені. Вони являють собою преципітати кальцієвої солі цефтріаксону, які зникають після завершення або припинення терапії Роцефіном. Подібні зміни рідко дають яку-небудь симптоматику, але і в таких випадках рекомендується лише консервативне лікування. Якщо ці явища супроводжуються клінічною симптоматикою, то рішення про відміну препарату приймає лікар.
У хворих, які отримували Роцефін, описані рідкісні випадки панкреатиту, що розвивався, можливо, внаслідок обструкції жовчних шляхів. У більшості з цих хворих вже до цього були фактори ризику застою в жовчних шляхах, наприклад, раніше проведена терапія, важкі захворювання і повністю парентеральне харчування. При цьому не можна виключити пускову роль, утворених під впливом Роцефіна, преципітатів у жовчних шляхах у розвитку панкреатиту.
Слід дотримуватися обережності при призначенні Роцефіна новонародженим з гіпербілірубінемією. Роцефін не можна застосовувати у новонароджених, особливо недоношених, у яких є ризик розвитку білірубінової енцефалопатії.
При тривалому лікуванні слід регулярно контролювати картину крові.
У рідкісних випадках при лікуванні Роцефіном у хворих можуть відзначатися хибнопозитивні результати проби Кумбса. Як і інші антибіотики, Роцефін може давати хибнопозитивний результат проби на галактоземію. Хибнопозитивні результати можуть бути отримані і при визначенні глюкози в сечі, тому в ході терапії Роцефіном глюкозурію при необхідності потрібно визначати тільки ферментним методом.
Побічні ефекти
Алергічні реакції: лихоманка, еозинофілія, шкірний висип, кропив'янка, шкірний свербіж, мультиформна ексудативна еритема, набряки, анафілактичний шок, сироваткова хвороба, озноб.
Місцеві реакції: при в/в введенні - флебіти, болючість по ходу вени; в/м введення - болючість у місці введення.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення.
З боку сечовидільної системи: олігурія.
З боку травної системи: нудота, блювота, порушення смаку, метеоризм, стоматит, глосит, діарея, псевдомембранозний ентероколіт; псевдохолелітіаз жовчного міхура ("sludge"-синдром), кандидомікоз та інші суперинфекції.
З боку органів кровотворення: анемія, лейкопенія, лейкоцитоз, лімфопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, тромбоцитоз, базофілія, гематурія; носові кровотечі, гемолітична анемія.
Лабораторні показники: збільшення (зменшення) протромбінового часу, підвищення активності "печінкових" трансаміназ і ЩФ, гіпербілірубінемія, гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини, глюкозурія.
Місцеві реакції: при в/в введенні - флебіти, болючість по ходу вени; в/м введення - болючість у місці введення.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення.
З боку сечовидільної системи: олігурія.
З боку травної системи: нудота, блювота, порушення смаку, метеоризм, стоматит, глосит, діарея, псевдомембранозний ентероколіт; псевдохолелітіаз жовчного міхура ("sludge"-синдром), кандидомікоз та інші суперинфекції.
З боку органів кровотворення: анемія, лейкопенія, лейкоцитоз, лімфопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, тромбоцитоз, базофілія, гематурія; носові кровотечі, гемолітична анемія.
Лабораторні показники: збільшення (зменшення) протромбінового часу, підвищення активності "печінкових" трансаміназ і ЩФ, гіпербілірубінемія, гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини, глюкозурія.
Передозування
Симптоми: ехоакустичні затемнення, що свідчать про осад у нирках, сформований преципітатом цефтріаксону кальцію в сечі, спостерігалися у одного пацієнта, який отримував цефтріаксон у дозі 10 г/добу (в 2,5 рази перевищуючи максимальну рекомендовану дозу). Інших випадків передозування цефтріаксону не відзначалося.
Лікування: відсутня інформація про симптоми або лікування передозування цефтріаксону. Надмірна концентрація цефтріаксону в сироватці крові не може бути знижена за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу. Лікування має бути симптоматичним.
Лікування: відсутня інформація про симптоми або лікування передозування цефтріаксону. Надмірна концентрація цефтріаксону в сироватці крові не може бути знижена за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу. Лікування має бути симптоматичним.
Лікарняна взаємодія
При одночасному застосуванні Роцефіна у високих дозах і сильнодіючих діуретиків (наприклад, фуросеміду порушень функції нирок не спостерігалося.
Вказівок на те, що Роцефін збільшує нефротоксичність аміноглікозидів, немає.
Застосування етанолу після введення Роцефіна не супроводжувалося дисульфірамоподібною реакцією. Цефтріаксон не містить N-метилтіотетразольної групи, яка могла б викликати непереносимість етанолу і кровоточивість, що властиво деяким іншим цефалоспоринам.
Пробенецид не впливає на виведення Роцефіна.
Бактеріостатичні антибіотики знижують бактерицидний ефект цефтріаксону.
In vitro був виявлений антагонізм між хлорамфеніколом і цефтріаксоном.
Фармацевтична взаємодія
Роцефін не слід додавати в інфузійні розчини, що містять кальцій, наприклад, розчин Хартмана і Рінгера.
Цефтріаксон несумісний і не повинен змішуватися з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом і аміноглікозидами.
Вказівок на те, що Роцефін збільшує нефротоксичність аміноглікозидів, немає.
Застосування етанолу після введення Роцефіна не супроводжувалося дисульфірамоподібною реакцією. Цефтріаксон не містить N-метилтіотетразольної групи, яка могла б викликати непереносимість етанолу і кровоточивість, що властиво деяким іншим цефалоспоринам.
Пробенецид не впливає на виведення Роцефіна.
Бактеріостатичні антибіотики знижують бактерицидний ефект цефтріаксону.
In vitro був виявлений антагонізм між хлорамфеніколом і цефтріаксоном.
Фармацевтична взаємодія
Роцефін не слід додавати в інфузійні розчини, що містять кальцій, наприклад, розчин Хартмана і Рінгера.
Цефтріаксон несумісний і не повинен змішуватися з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом і аміноглікозидами.
Лікарська форма
Порошок для приготування розчину для внутрішньовенного і внутрішньом'язового введення, 1 г.
По 1 г цефтріаксону в скляний флакон (скло гідролітичний клас 1 ЄФ), закупорений пробкою з бутилкаучуку, обтиснутий алюмінієвим ковпачком і закритий пластмасовою кришкою.
1 флакон разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.
По 1 г цефтріаксону в скляний флакон (скло гідролітичний клас 1 ЄФ), закупорений пробкою з бутилкаучуку, обтиснутий алюмінієвим ковпачком і закритий пластмасовою кришкою.
1 флакон разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.
