Цефтріаксон
Ceftriaxon
АТХ код:
Аналоги (дженерики, синоніми)
Діюча речовина
Фармакологічна група
З тієї ж фармакологічної групи
Рецепт
Міжнародний:
Рецепт на латині
Rp.: Сeftriaxoni 1,0
D.t.d. №10 in flac.
S. Вміст флакона розчинити в 10 мл стерильної води для ін'єкції, вводити внутрішньовенно струминно повільно протягом 2-4 хв 1 раз на добу
Rp.: "Сeftriaxon" 1,0
D.t.d. №10 in flac.
S. Вміст флакона розчинити в 3,5 мл 1% розчину лідокаїну, вводити внутрішньом'язово кожні 12 годин
Rp.: Ceftriaxoni 0,5
D.t.d № 10 in flac.
S.Для внутрішньовенного введення. Розчинити в стерильній воді для ін'єкцій 1:10 Для внутрішньом'язового введення. В 1% р-релідокаїну При менінгіті внутрішньовенно 2-4 г за 1-2 введення, при ін. інф. внутрішньом'язово або внутрішньовенно 1-2 г/день за 1 введ.
Россия:
Rp.: Сeftriaxoni 1,0
D.t.d. № 10 in flac.
S. Содержимое флакона растворить в 10 мл стерильной воды для инъекции, вводить внутривенно струйно медленно в течении 2–4 мин 1 раз в сутки
Rp.: "Сeftriaxon" 1,0
D.t.d. № 10 in flac.
S. Содержимое флакона растворить в 3,5 мл 1% раствора лидокаина, вводить внутримышечно каждые 12 часов
Rp.: Ceftriaxoni 0,5
D.t.d № 10 in flac.
S.Для в/в введ. Растворить в стерильн.воде для инъекций 1:10
Для в/м введ. В 1%р-релидокаина
При менингите в/в 2-4 г за 1-2 введ, при др. инф. в/м или в/в 1-2 г/день за 1 введ.
Рецептурный бланк - 107-1/у
Фармакологічні властивості
Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини III покоління.
Фармакодинаміка
Механізм дії
Цефтріаксон пригнічує синтез клітинної стінки бактерій після приєднання до пеніцилінзв’язуючих білків. У результаті припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що, зі свого боку, призводить до лізису бактеріальної клітини та її загибелі.
Резистентність
Бактеріальна резистентність до цефтріаксону може розвиватися в результаті одного або кількох механізмів:
- Гідроліз бета-лактамазами, включаючи бета-лактамази розширеного спектра, карбапенемази та ферменти Amp C, які можуть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнегативних бактерій.
- Знижена афінність пеніцилінзв’язуючих білків до цефтріаксону.
- Непроникність зовнішньої мембрани у грамнегативних бактерій.
- Бактеріальний ефлюксний насос.
Грампозитивні аероби
Staphylococcus aureus (метицилінчутливий)£
Коагулазонегативні стафілококи (метицилінчутливі)£
Streptococcus pyogenes (групи А)
Streptococcus agalactiae (групи В)
Streptococcus pneumoniae
Streptococci групи Viridans
Грам-негативні аероби
Borrelia burgdorferi
Haemophilus influenzae
Haemophilus parainfluenzae
Moraxella catarrhalis
Neisseria gonorrhoeae
Neisseria meningitidis
Proteus mirabilis
Providencia spp.
Treponema pallidum
Види, для яких набута резистентність може бути проблемою
Грампозитивні аероби
Staphylococcus epidermidis+
Staphylococcus haemolyticus+
Staphylococcus hominis+
Грам-негативні аероби
Citrobacter freundii
Enterobacter aerogenes
Enterobacter cloacae
Escherichia coli%
Klebsiella pneumoniae%
Klebsiella oxytoca%
Morganella morganii
Proteus vulgaris
Serratia marcescens
Анаероби
Bacteroides spp.
Fusobacterium spp.
Peptostreptococcus spp.
Clostridium perfringens
Природно резистентні мікроорганізми
Грампозитивні аероби
Enterococcus spp.
Listeria monocytogenes
Грам-негативні аероби
Acinetobacter baumannii
Pseudomonas aeruginosa
Stenotrophomonas maltophilia
Анаероби
Clostridium difficile
Інші:
Chlamydia spp.
Chlamydophila spp.
Mycoplasma spp.
Legionella spp.
Ureaplasma urealyticum
Фармакокінетика
Абсорбція
Внутрішньом’язове введення
Після внутрішньом’язової ін’єкції середній максимальний рівень цефтріаксону в плазмі крові становить приблизно половину рівня, який спостерігається після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Максимальна концентрація у плазмі крові після одноразового внутрішньом’язового введення 1 г становить приблизно 81 мг/л і досягається через 2–3 години після введення. Площа під кривою «концентрація в плазмі – час» (AUC) після внутрішньом’язового введення еквівалентна площі після внутрішньовенного введення еквівалентної дози.
Внутрішньовенне введення
Після внутрішньовенного болюсного введення цефтріаксону 500 мг і 1 г середній максимальний рівень цефтріаксону в плазмі крові становить приблизно 120 і 200 мг/л відповідно. Після внутрішньовенної інфузії цефтріаксону 500 мг, 1 г і 2 г рівень цефтріаксону в плазмі крові становить приблизно 80, 150 і 250 мг/л відповідно.
Розподіл
Об’єм розподілу цефтріаксону становить 7–12 л. Концентрації, що значно перевищують МІК більшості відповідних патогенних мікроорганізмів, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи/печінку, мигдалики, середнє вухо та слизову оболонку носа, кістки, а також у спинномозковій, плевральній, синовіальній рідинах та в секреті простати. Збільшення середньої максимальної концентрації у плазмі крові (Cmax) на 8–15 % спостерігається при повторному введенні; рівноважний стан досягається здебільшого протягом 48–72 годин залежно від шляху введення.
Проникнення у певні тканини
Цефтріаксон проникає через мозкові оболонки. Ступінь проникнення більше при запаленні оболонок мозку. Середня Cmax цефтріаксону в спинномозковій рідині у пацієнтів з бактеріальним менінгітом становить до 25 % від рівня у плазмі крові порівняно з 2 % від рівня у плазмі крові у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Cmax цефтріаксону в спинномозковій рідині досягається приблизно через 4–6 годин після внутрішньовенної ін’єкції. Цефтріаксон проникає крізь плацентарний бар’єр і виділяється у грудне молоко в низьких концентраціях (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Зв’язування з білками
Цефтріаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування з білками плазми крові становить приблизно 95 % при концентрації у плазмі крові нижче 100 мг/л. Зв’язування насичується, і ступінь зв’язування зменшується зі збільшенням концентрації (до 85 % при концентрації в плазмі крові 300 мг/л).
Біотрансформація
Цефтріаксон не метаболізується системно, але перетворюється на неактивні метаболіти під дією кишкової флори.
Елімінація
Плазмовий кліренс загального цефтріаксону (зв’язаного та незв’язаного) становить 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс становить 5–12 мл/хв. 50–60 % цефтріаксону виводиться у незміненому вигляді з сечею, головним чином шляхом клубочкової фільтрації, тоді як 40–50 % виводиться в незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення загального цефтріаксону у дорослих становить приблизно 8 годин.
Пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю
У пацієнтів із порушеннями функції нирок або печінки фармакокінетика цефтріаксону змінюється мінімально, спостерігається лише незначне збільшення періоду напіввиведення (менше ніж у два рази), навіть у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок.
Відносно помірне збільшення періоду напіввиведення при нирковій недостатності пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу внаслідок зниження зв’язування з білками та відповідного збільшення позаниркового кліренсу загального цефтріаксону.
У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення цефтріаксону не збільшується внаслідок компенсаторного збільшення ниркового кліренсу. Це також пов’язано зі збільшенням вільної фракції цефтріаксону в плазмі крові, що сприяє парадоксальному збільшенню загального кліренсу лікарського засобу зі збільшенням об’єму розподілу паралельно загальному кліренсу.
Пацієнти літнього віку
У пацієнтів віком від 75 років середній період напіввиведення зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у молодих пацієнтів.
Педіатрична популяція
Період напіввиведення цефтріаксону подовжується у новонароджених. Від народження до 14-денного віку рівень вільного цефтріаксону може додатково підвищуватися через такі фактори, як зниження клубочкової фільтрації та зміна зв’язування з білками. У дітей період напіввиведення менше, ніж у новонароджених або дорослих.
Плазмовий кліренс та об’єм розподілу загального цефтріаксону у новонароджених, немовлят і дітей вищі, ніж у дорослих.
Лінійність/нелінійність
Фармакокінетика цефтріаксону є нелінійною. Всі основні фармакокінетичні параметри, що базуються на загальних концентраціях лікарського засобу (вільний та зв’язаний з білками цефтріаксон), за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози, збільшуючись менш ніж пропорційно дозі. Нелінійність обумовлена насиченням зв’язування з білками плазми крові, тому властива для загального цефтріаксону плазми крові, але не для вільного (незв’язаного) цефтріаксону.
Фармакокінетичний/фармакодинамічний зв’язок
Як і для інших бета-лактамів, фармакокінетично-фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореляцію з ефективністю in vivo, є відсотком інтервалу дозування, протягом якого незв’язана концентрація залишається вище МІК цефтріаксону для окремих цільових видів (тобто %T > MIC).
Спосіб застосування
Для дорослих:
Приготування розчинів.
Відновлені розчини слід використати одразу після приготування.
Внутрішньом’язова ін’єкція.
Для внутрішньом’язової ін’єкції 0,5 г розчиняють у 2 мл стерильної води для ін’єкцій, а 1 г розчиняти у 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну; ін’єкцію робити у центр великого м’яза. Слід вводити не більше 1 г в одну ділянку.
Якщо лідокаїн застосовувати в якості розчинника, отриманий розчин ніколи не слід вводити внутрішньовенно (дивись розділ «Протипоказання»). Для детальної інформації рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.
Застосування лідокаїну передбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальної чутливості до цього лікарського засобу.
Внутрішньовенна ін’єкція.
Для внутрішньовенної ін’єкції слід розчинити 0,5 г цефтриаксону в 5 мл стерильної води для ін’єкцій, а 1 г цефтриаксону в 10 мл води для ін’єкцій; вводити внутрішньовенно повільно (2-4 хвилини).
Внутрішньовенне вливання.
Внутрішньовенне вливання має тривати не менше 30 хвилин. Для приготування розчину для вливання розчинити 2 г лікарського засобу в 40 мл одного з наступних інфузійних розчинів, вільних від іонів кальцію: 0,9 % хлорид натрію, 0,45 % хлорид натрію + 2,5 % глюкоза, 5 % глюкоза, 10 % глюкоза, 6 % декстран у розчині глюкози 5 %, 6-10 % гідроксиетильований крохмаль, вода для ін’єкцій. Зважаючи на можливу несумісність, розчини, які містять цефтриаксон, не можна змішувати з розчинами, які містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні.
Однак 2 г цефтриаксону та 1 г орнідазолу фізично та хімічно сумісні у 250 мл фізіологічного розчину натрію хлориду або розчину глюкози.
Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах чи для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Лікарський засіб не можна одночасно вводити внутрішньовенно з розчинами, які містять кальцій, у тому числі з тривалими інфузіями, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування. Однак, за винятком новонароджених, цефтриаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Дозування
Доза препарату залежить від ступеня тяжкості інфекції, чутливості збудника, локалізації та типу інфекції, а також від віку пацієнта та стану функцій печінки і нирок пацієнта.
Дорослі та діти віком від 12 років: призначати 1-2 г цефтриаксону 1 раз на добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтриаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 г.
Показання у дорослих та дітей віком від 12 років (≥ 50 кг), які потребують особливих схем дозування:
Гострий середній отит
Може бути застосована одноразова внутрішньом’язова доза 1–2 г цефтріаксону.
Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан пацієнта тяжкий або попередня терапія була неефективною, цефтріаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні в дозі 1–2 г на добу протягом 3 днів.
Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання
2 г одноразово перед операцією.
Гонорея
Разова доза 500 мг внутрішньом’язово.
Сифіліс
Загальнорекомендовані дози — 0,5–1 г один раз на добу із збільшенням дози до 2 г один раз на добу при нейросифілісі протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на обмежених даних. Також слід враховувати національні або місцеві рекомендації.
Дисемінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) та пізній (ІІІ стадія))
По 2 г один раз на добу протягом 14–21 дня. Тривалість лікування, що рекомендується, варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.
Для дітей:
Новонароджені, немовлята та діти віком до 12 років.
Нижче наводяться рекомендовані дози для застосування 1 раз на добу.
Новонароджені до 2 тижнів: 20-50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу, добова доза не має перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При визначенні дози лікарського засобу для доношених і недоношених дітей відмінностей немає.
Цефтриаксон протипоказаний для застосування новонародженим віком ≤ 28 днів при необхідності (чи очікуваній необхідності) лікування внутрішньовенними розчинами, які містять кальцій, у тому числі постійні внутрішньовенні вливання, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону
Новонароджені та діти віком від 15 днів до 12 років: 20-80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу.
Дітям із масою тіла понад 50 кг призначати дози для дорослих.
Внутрішньовенні дози 50 мг/кг або вищі слід вводити шляхом інфузії упродовж принаймні 30 хвилин.
Внутрішньом’язове введення
Цефтріаксон можна вводити шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Внутрішньом’язові ін’єкції слід вводити в об’єм відносно великого м’яза, і в одне місце слід вводити не більше 1 г.
Оскільки як розчинник використовується лідокаїн, отриманий розчин у жодному разі не можна вводити внутрішньовенно (див. розділ «Протипоказання»). Для детальної інформації рекомендується ознайомитись з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.
Внутрішньовенне введення
Цефтріаксон можна вводити шляхом внутрішньовенної інфузії протягом не менше 30 хвилин (переважний шлях) або шляхом повільної внутрішньовенної ін’єкції протягом 5 хвилин. Внутрішньовенні періодичні ін’єкції слід проводити протягом 5 хвилин, переважно у більші вени.
Внутрішньовенні дози 50 мг/кг або більше немовлятам та дітям віком до 12 років слід вводити шляхом інфузії. Новонародженим внутрішньовенні дози слід вводити протягом 60 хвилин, щоб знизити потенційний ризик білірубінової енцефалопатії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Внутрішньом’язове введення слід розглядати, коли внутрішньовенний шлях неможливий або менш підходить для пацієнта. Дози більше 2 г слід вводити внутрішньовенно.
Цефтріаксон протипоказаний новонародженим (≤ 28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібно) лікування внутрішньовенними розчинами, що містять кальцій, включаючи безперервні інфузії, що містять кальцій, такі як парентеральне харчування, через ризик утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону (див. розділ «Протипоказання»).
Інфузійні розчини, що містять кальцій (наприклад, розчин Рінгера або розчин Гартмана), не слід використовувати як розчинник цефтріаксону або для подальшого розведення відновленого цефтріаксону для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися осад. Утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону також може відбуватися при змішуванні цефтріаксону з розчинами, що містять кальцій, в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Тому цефтріаксон і кальційвмісні розчини не можна змішувати або вводити одночасно
Для передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання цефтріаксон слід вводити за 30–90 хвилин до операції.
Показання
Цефтріаксон застосовувати для лікування нижчеперелічених інфекцій у дорослих та дітей, у тому числі доношених новонароджених (від народження):
- бактеріальний менінгіт;
- позалікарняна пневмонія;
- госпітальна пневмонія;
- гострий середній отит;
- внутрішньочеревні інфекції;
- ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит);
- інфекції кісток та суглобів;
- ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин;
- гонорея;
- сифіліс;
- бактеріальний ендокардит.
- лікування гострого ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень у дорослих;
- лікування дисемінованого бореліозу Лайма (раннього (ІІ стадія) та пізнього (ІІІ стадія)) у дорослих та дітей, включаючи новонароджених віком від 15 днів;
- передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання;
- ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася гарячка з підозрою на бактеріальну інфекцію;
- лікування пацієнтів з бактеріємією, що виникла у зв'язку з будь-якою із вищезгаданих інфекцій або якщо є підозра на будь-яку з вищезгаданих інфекцій.
Протипоказання
Підвищена чутливість до цефтріаксону, або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів).
Цефтріаксон протипоказаний:
недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень із урахуванням терміну внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*;
доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів):
- із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, імовірно, порушене*;
- які потребують (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфузій кальційвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).
Особливі вказівки
Реакції гіперчутливості
Як і при застосуванні всіх бета-лактамних антибіотиків, повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, іноді з летальними наслідками (див. розділ «Побічні реакції»). Реакції гіперчутливості можуть також прогресувати до синдрому Коуніса, серйозної алергічної реакції, що може призвести до інфаркту міокарда (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку тяжких реакцій гіперчутливості застосування цефтріаксону слід негайно припинити та вжити належних невідкладних заходів. Перед початком лікування слід встановити, чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції гіперчутливості до цефтріаксону, інших цефалоспоринів або інших типів бета-лактамних засобів. Слід з обережністю застосовувати цефтріаксон пацієнтам із наявністю в анамнезі нетяжкої гіперчутливості до інших бета-лактамних препаратів.
Зареєстровані випадки тяжких небажаних реакцій з боку шкіри (синдром Стівенса-Джонсона або синдром Лайєлла/токсичний епідермальний некроліз), і лікарської реакції з еозинофілією і системними симптомами (DRESS — синдром), які можуть бути небезпечними для життя або смертельними наслідками, однак частота цих явищ невідома (див. розділ «Побічні реакції»).
Реакція Яриша-Герксгеймера
У деяких пацієнтів з спірохетозними інфекціями можуть спостерігатись реакції Яриша-Герксгеймера незабаром після початку лікування цефтріаксоном. Реакції Яриша-Герксгеймера зазвичай минущі та можуть керуватись симптоматичним лікуванням. Лікування антибіотиками не слід припиняти, якщо така реакція відбувається.
Взаємодія з лікарськими засобами, що містять кальцій
У недоношених та доношених немовлят віком менше 1 місяця описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону у легенях та нирках із летальними наслідками. Щонайменше одному з цих пацієнтів цефтріаксон та кальцій вводили у різний час та через різні внутрішньовенні інфузійні системи. Згідно з наявними науковими даними, не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджених, яким вводили цефтріаксон та кальційвмісні розчини або будь-які інші кальційвмісні препарати. У дослідженнях цефтріаксону натрієвої солі іn vitro було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.
При застосуванні цефтріаксону пацієнтам будь-якого віку препарат не можна змішувати або вводити одночасно з будь-якими розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам віком від 28 днів цефтріаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворенню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальційвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ), медичні працівники можуть призначити альтернативні антибактеріальні засоби, застосування яких не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтріаксону пацієнтам, які потребують постійного харчування, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтріаксон можна вводити одночасно, хоча і через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Також введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. розділи «Протипоказання», «Побічні реакції»).
Побічні ефекти
Побічними реакціями, що найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтриаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висип та підвищення рівня печінкових ферментів.
- Інфекції та інвазії: непоширені - грибкові інфекції статевих органів; рідко поширені - псевдомембранний коліт; частота невідома - суперінфекції.
- З боку системи крові та лімфатичної системи:поширені - еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; непоширені - гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; частота невідома - гемолітична анемія, агранулоцитоз.
- З боку імунної системи: частота невідома - анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, реакції гіперчутливості.
- З боку нервової системи:непоширені - головний біль, запаморочення; частота невідома - судоми.
- З боку органів слуху і рівноваги:частота невідома - вертиго.
- З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: рідко поширені - бронхоспазм.
- З боку шлунково-кишкового тракту: поширені - діарея, рідкі випорожнення; непоширені - нудота, блювання; частота невідома - панкреатит, стоматит, глосит.
- З боку гепатобіліарної системи: поширені - підвищення рівня печінкових ферментів; частота невідома - преципітати у жовчному міхурі, ядерна жовтяниця.
- З боку шкіри і підшкірної клітковини: поширені - висип; непоширені - свербіж; рідко поширені - кропив’янка; частота невідома - синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, багатоформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз.
- З боку нирок та сечовидільної системи: рідко поширені - гематурія, глюкозурія; частота невідома - олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні).
- Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: непоширені - флебіт, біль у місці інʼєкції, пропасниця; рідко поширені - набряк, озноб.
Дані лабораторних аналізів:непоширені - підвищення рівня креатиніну у крові; частота невідома - хибнопозитивні результати тесту Кумбса, хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію, хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози.
Передозування
Симптоми: можлива нудота, блювота, діарея, пропасниця, лейкопенія, тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, шкірні, шлунково-кишкові реакції та реакції печінки, задишка, ниркова недостатність, стоматит, анорексія, тимчасова втрата слуху, втрата орієнтації у просторі.
Лікування: проводити симптоматичну і підтримуючу терапію. Спеціфічного антидоту немає. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні.
Лікарняна взаємодія
Розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення цефтріаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтріаксону із кальційвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтріаксон не можна вводити одночасно із розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, в тому числі із кальційвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтріаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання», «Особливості застосування», «Побічні реакції»).
Сумісне застосування препарату із пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект проти вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення та належним чином корегувати дозу антивітаміну К як під час, так і після терапії цефтріаксоном (див. розділ «Побічні реакції»).
Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. В таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці.
У дослідженні цефтріаксону in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації із цефтріаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.
Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтріаксоном та кальційвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтріаксоном для внутрішньом’язового введення та кальційвмісними препаратами (для внутрішньовенного або перорального застосування).
У пацієнтів, які застосовують цефтріаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса.
Цефтріаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію.
Також при визначенні глюкози у сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини в період застосування цефтріаксону слід визначати рівень глюкози у сечі за допомогою ферментних методів.
Порушень функції нирок не спостерігалося після супутнього застосування великих доз цефтріаксону та потужних діуретиків (наприклад, фуросеміду).
Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтріаксону.
Лікарська форма
Порошок для ін'єкцій Цефтріаксон можна купити у таких лікарських формах:
- флакон 1 г – 1, 5, 10, 40 або 50 флаконів у картонній упаковці;
- флакон 0,5 г – 1, 5 або 10 флаконів у картонній упаковці;
- флакон 1 г – 10 флаконів в упаковці;
- флакон 2 г – 1 флакон у картонній упаковці.